Кожу́х (кожушанка, тулуп, бекеша, байбарак, шуба, губа, кожанка) — традиційна частина плечового одягуукраїнців, зшита з овечих шкір. Кожухи були різної довжини, з рукавами чи без, переважно білого кольору. Кожухи носили взимку та влітку, як частину традиційного українського строю. Кожухи вишивалися такожшовковими або вовняними нитками.

На Київщині розрізняли прості та тулубясті кожухи. Прості носило звичайне населення, а тулубясті більш заможні. Тулубястий кожух був без стану та фалд, а ще раніше і без рукавів. Тулубястий кожух часто покривали сукном або черкасином. Цими тканинами покривали часто і простий кожух, тоді він називався байбарак.

Угорські українці носили короткі до пояса кожушки але з рукавами. Такі самі короткі кожушки носили інколи ігуцули. На старовинних картинах козаки були зображені також в подібних кожушках — кожанках. Угорські русини носили губу — непокриту кожушину з невисоким коміром, хутром наверх з ратичками, кроєм подібну на пелерину .

Простий кожух, особливо на Правобережжі оздоблювали кольоровими нашивками з сап'янової шкіри. Тулубястий кожух таких нашивок не мав або мав дуже мало.

На Полтавщині носили кожушанки довжиною до колін. Тулубястий кожух, а також кожушина в старовину рясно вишивалися. Особливу увагу при вишивці звертали на комір та поли. Кожушину часто вишивали також і над станом на спині, вишиваючи при цьому квіти над кожним з трьох «вусів». Вишивали кожухи гарусом та шестяною ниткою. Найбільш поширеними барвами були зелена та червона. Майстер спочатку наносив на виправленій набіло шкірі вуглиною малюнок, а вже потім по ньому вишивав. Вишивали кожухи «в пройму», застеляючи нитками всередині нанесеного контору малюнка. Орнаментом було найчастіше натуралістичне зображення галузок та квітів. Кривулясті галузки вишивали здебільшого чорними нитками, листочки - зеленими, а квіти червоними, фіолетовими та жовтими кольорами. На Полтавщині найбільшого поширення вишивання кожухів набуло в околицях Зінькова.

                                  

Кептар — безрукавний хутряний кожушок, який з давніх часів використовується населеннямКарпат та Прикарпаття. Виготовляють його з овечої шкіри і оздоблюють кольоровим сап'яном,вовною, бляшаними кружальцями, колосовим бавовняним шнурком та смушком.

Кептар має значну локальну варіативність щодо довжини та прийомів оформлення.

Часто кептар виготовляється з однієї овечої шкури, яка перегинається навпіл і на згині робиться виріз для горловини, а з боків залишаються прорізи для рук. Від горловини половину шкіри розтинають вздовж посередині, формуючи дві передні поли. Іноді кептарі шиють з двох шкур. Тоді вони мають підкроєні бочки. Шви завжди декорують.

Для оздоб вживають:

• кольоровий сап'ян, який нашивають переважно у вигляді зубців вздовж країв та швів;
• смушок, яким обрамлюють кептар;
• «волічку» — вовну;
• «колосовий шнурок» — плетений бавовняний шнурок;
• «капслі» — бляшані кільця, що їх набивають поверх зубців із сап'яну;
• «китиці» — різнокольорові вовняні ґудзики, якими прикрашають кінці сап'янових зубців;
• «рачки» (іноді «хлопці») — симетричні фігурки з кольорового сап'яну, що нагадують формою раків, іх розміщують у кутах кептаря;
• «кучері» («качури») — фігурні оздоби з сап'яну, обшиті волічкою, з «капелями» і «китичками», закручені догори.
• «силянку» — переплетені смужки чорної шкіри;
• «косички» — прикраси з різнокольорової вовни стріловидної форми, що нагадують плетення коси;
• «ружі» — кружечки сап'яну з півкруглими зубцями, прикрашені «капслями»;
• «косиці» — стилізовані квітки, утворені кружечками сап'яну з зубцями і «капслями» у поєднанні з вишитими галузками.
• «дармовиси», «пустовиси», «повуди» — китиці, якими зав'язують кептар, а потім перекидають через плечі і вони звисають на спині.

Ку́нтуш (контуш) — верхній жіночий і чоловічий одяг військового та шляхетного станів з відрізною приталеною спинкою та малими зборками і вилогами на рукавах; рукави вузькі, комір відкладний двобортний; на грудях відкритий, в талії застібався гапликом, без пояса.

Також кунтуш жіночий і чоловічий одяг із прорізними рукавами, який носили поверх жупана, підперезуючислуцьким поясом або поясом із дорогої тканини.

Характерну особливість кунтуша становлять рукави з прорізом або цілком прорізані до плечей, рукава просто звисали додолу або їх закидали за плечі. Під кунтушем чоловіки носили «піджупанник» (каптан), вузькі рукави якого протягували у розрізи рукавів кунтуша.

Жіночі кунтуші мали дві пари рукавів. Одну пару рукавів одягали на руки та просовували їх у іншу пару розрізаних рукавів.Шляхта та козацька старшина шили свої кунтуші з парчі або шовкових дорогих тканин, інші прошарки населення шили кунтуші з тонкого сукна. Суконні кунтуші обшивалися галунами або крученими шнурками.

Цей вид одягу був у козаків до кін. 18 ст. У 19 ст. Пізніше цей одяг був замінений на французькі кафтани та камзоли і ще пізніше на фраки та сурдути. Кунтуші, як пережиток старовини в кін 19 ст. були тільки у парадному одязі петербурзьких співаків, яких як відомо набирали з українців.

Кунтуш в історії

Законом Речі Посполитої 1613 року, кунтуші було дозволено ности лише шляхті. Міщани могли носити лишежупан. Кунтуш належав також до козацького строю.

Кунтуш, старовинне польське вбрання, зверху якого носили жупан. Кунтуш носили також як жупан. Такі кунтуші шили з тафту, шовку з золотими ґудзиками і носили поверху жупанів. Рукава в кунтушах були розрізні і відкидались на спину.

Одяг, який був установлений за воєводствами на сеймі 1780 р. Кольори установляли воєводства самі:

Київське воєводство : гранатовий жупан, кунтуш червоний, вилоги гранатові, ґудзики золоті, нарамники золоті з написом: Воєводство Київське. Або з 1780 кунтуш кармазиновий з чорними вилогами, ґудзики жовті, жупан білий.

Волинське воєводство : білий жупан, кунтуш зелений, комір та лапки малинові.

Подільське воєводство : білий жупан, кунтуш зелений (майовий), вилоги чорні, шліфи золоті.

Брацлавське воєводство : білий жупан, кунтуш небесний , малинові вилоги , шліфи золоті з чорним шовком.

Чернігівське воєводство: білий жупан, кунтуш червоний , чорні вилоги , шліф один срібний. (За опис. Лукаша Голебівського)

Свита (свитка, сермяга, юпка) -- верхній традиційний одяг українців, переважно білого кольору на два вуси.

Свиту потрібно вважати за одну із старовинних видів одягу, що належали до українського одягу, бо про неї є вже згадка в Печерському патерику. Якою була в той час свита сказати важко, але її крій був майже той самий, що і свити кін 19 ст.: так само нерозрізана спина, такі самі фалди і так само вшиті рукава.

Жіноча свита 19 ст. мала такі самі риси як і сердак у бойків. Її викроювали так само, тільки ширшу і так щоб одна пола заходила на іншу. Від стану, свиту розширювали вставними клинами, які утворювали так званівуси. Старіші свити, як це видно з малюнків Рігельмана, шили до двох вусів. Пізніше її почали змінювати: спочатку додали посередині третій, внаслідок чого зникла нерозрізана спинка (прохідка, засібок), а ще пізніше почали додавати 5, 7, 9 і до 11 вусів. В старовинних свитках на шви накладали барвисті шнурки, що було також оздобою свити. Ці вуси являють собою архаїчну рису свиту, яка на початку була однакова в чоловіків і жінок. В 19. ст. такі свити були вже тільки жіночими, а в чоловічих -- вуси замінені на фалди чиряси. Виріз для коміра в жіночих свитах робили ширший ніж у чоловіків , щоб було видно шийні прикраси. Сам комір був невеликий до 2-2,5 см. Клипні, тобто лацкани вирізували дугою, по шийному викоті. В деяких місцевостях на Київщині до свити пришивали також відкладний комір. На малюнках Де ля Фліза в жіночих свитах трапляються коміри стійки та відкладні. Рукави жіночої свити робили раніше з заковрашами, тобто з заворотами, більш-менш мистецьки вирізаними, але в кін. 19 ст. їх уже не було, замість того пришивали лямівку зі стрічки. Поли жіночої свитки робили якомога ширшими та скошували їх так, щоб у низу права заходила на ліву. Взагалі в жіночій свиті, як і у всьому жіночому та чоловічому українському одязі, права пола прикриває ліву і одяг защіпають з лівого боку на гудзики, сплетені з ремінця у вигляді кульки та на петельку. Довжина жіночої свити відрізняється в різних місцевостях: на Лівобережжі -- коротша, а на Правобережжі -- довша.

В залежності від місцевості свити відрізнялися також і кольором. Найпоширеніші були білі свити, а сірі та темні зустрічалися тільки на заході та півночі. На Поділлі та на південній Волині свити обшивали кольоровими шнурками та різними візерунками. В Буковині та на Галиччині свити вишивали різнокольоровою вовною на комірі та ззаду на вусах.